вівторок, 8 липня 2008 р.

The Whisper Of Eternity / Шелест вічності



Сніг..Моє життя запорошене снігом.
   Наче все зупинилося в цій миті.  Шматок свинцевого неба вгорі, і чорне гілля колишеться байдуже і спокійно.... там за вікном...  Я відчуваю шелест вічності. Вічність лише тут і тепер. Може на цей раз, в цьому її витку, нарешті, зупинюся і прислухаюсь до неї?
 Знову і знову нескінчену кількість разів переживатиму цю мить.
   Шелест вічності...Коли  відчуваєш її в усьому: в привідчинених дверях шафи, розкиданому одязі, в недопитому горняті чаю,  в книгах на полицях, і написи на палітурках стали раптом незрозумілими...
    Коли готувала  чай, заболіло в грудях.  Може я наблизилась занадто близько до неї? І  шелест – це шелест білого савану тої, що йде вже по мене? Але тої немає, бо є лише ми і вічність.
    Зупинитися і нікуди вже не бігти.. залишитись в цій миті назавжди, і слухати, слухати її. Але кроки,  голос,  слова знову зроблять час плинним, лінійним. І вічність відступає. Плескіт її хвиль затоплює  свідомість. А потім відплив. Вимальовуються обриси і образи, лунають думки і  звуки. Час скажено летить, крутиться в вихорі розмов, справ, роздумів.


2008 р.