Граєш ці ігри, називаєш їх життям. І хвороба, втома чи відчай спиняють тебе.
Кажеш: «Депресія», і тоді спускаєш штори, вікна зачинені від сонячного світла. Там в тиші, пітьмі починаєш слухати. Тоді чуєш, що багато було непотрібним.
Твій путь лежить не на картах цього світу. Не його дорогами тобі ходити.
Твій путь в тому, щоб
почути – але не вухами,
збагнути – але не розумом,
побачити – та не очима,
відчути – але не серцем,
в тому, щоб пережити сповна чим ти є.
Хто дасть тобі це? Хто може дати тобі переживання самого себе?
