Немає того, хто переживає. І нема нічого. Лише Те.
Весь світ у всій його
красі блякне перед Тим, що є. Вся краса цього світу – лише відображення
Прекрасного, що є. І є лише воно. Я є Те.
В тих словах. Слова були
відкинуті, бо слова – що вони? Але коли пішли слова, розуміння – тоді було лише
Те.
Зараз. А проте нема ні
зараз, ні потім, ні вчора, ні завтра.
Тепер є відчуття,
прагнення повторення, але лише коли воно піде, коли я зможу відпустити навіть
це, тоді прийде Прагнене
Не треба нічого робити з
думками. Коли ми кажемо: «Я спостерігатиму за своїми думками» це не працює. Бо
той, хто спостерігає має припинитися, перестати бути, щоби дати місце Тому, хто
є, Тому, що є. Все має бути відкинути. Ми маємо так би мовити постати цілком
«нагі»
Описати Те неможливо.
Сказати що воно прекрасне, але нема такої краси в цьому світу. Сказати, що воно
повнота? Але нема такої повноти в цьому світі.
