What you seek / Те, що ти шукаєш

Та пісня пронизала мене раптово й наскрізь. Проникла в саме моє серце, розкрила душу, мов навстіж прочинене вікно, і свіже, немов після дощу, повітря увірвалося в середину, принісши з собою дух просторих лугів, тінистих зелених лісів, прохолоду далеких засніжених  гір.

Те, що ти шукаєш все життя – воно завжди є  в тобі.

Те, що ти шукав в інших – ти шукав його в собі.

Воно кличе тебе від самого твого народження, кожну твою мить, коли ти можеш зупинитися і  послухати.

Ти шукаєш самого себе. Ти шукаєш себе, того, котрого ти забув.

Найбільша найвеличніша таємниця, котра закриває твої очі,
закриває те, що  ти сам від себе приховав.

Куди йти мені? Коли йти нема куди. Я прийшла. Я завжди була там, куди мала прийти. Чому ж мене так ваблять звуки? Чому порушують мій спокій, а гонитва за багатством барв робить мене жадібним скнарою, думки котрого належать лише його скрині з золотом, котрий печеться за свій майбутній статок більше, ніж за себе?

Впіймати невловиме. Незриме і навіть не відчутне. Не почуттями.

Серце – то лише міст. Перейти по ньому можна тільки нагим,  безтілесним,  неприв’язаним ні до кого й ні до чого.

            Переживати. Самого себе. Боятися самого себе й втікати, немов від невідомого, загрозливого страховища, немов від пекельного вогню, не розуміючи, що не втечеш, що те, від чого ти тікаєш все одно наздожене, захопить тебе раптово всього, бо ти не можеш йому опиратися, хіба може вітер утекти від самого себе, чи може вітер  не зуміти наспіти самого себе?

            Стоїш на березі, вслухаючись в тишу. До тебе долітають обривки думок, уламки життя, котре хотіло бути прожитим, та ти вибираєш інше й воно крутиться біля тебе, жадаючи, прагнучи буття. Тінь женеться за джерелом світла. Хіба може тінь усвідомити це?

            Хто ти? Скільки ще гоніння, уникання? Зупинися. Ти чуєш тиша голосніша за всі звуки цього життя, бачиш порожнеча повніша за все, що може лише бути. Не твої закони, не від цього світу.

            Сам для себе. Самого. Як це бути для себе самого, чи не знадобляться тобі сили в стократ більші, ніж ті, про котрі ти міг лише мріяти? Та в ту мить, як ти подумаєш про це, ти вже забудеш, що ти є все і всі, і все є в тобі, а ти у всьому.  Ти знатимеш, та вже не переживатимеш цього. Слова віднайдені давно, лише тепер стають почутими по справжньому.

До кого ти говориш, до себе іншого, до себе майбутнього, кому несеш крізь товщу цього світу слова, що виловлюєш немов рибу в сіті, бо дома чекатимуть голодні "діти", котрі ростуть й ти годуєш їх, закидаючи сіті знов і знов.

То чого хочеш ти,  спраглий за чим, чого жадаєш всім своїм серцем? Себе. Самого себе, того котрого майже не чуєш, того котрого називаєш «Ти», чи кажеш йому «Господи».

«Хто я?» «Що я таке?» питання лише засіб, спосіб прийти до цілі.

Чи можеш ти боятися власного творіння? Лише коли не знаєш, що все створене тобою, а ти дивишся  й розділяєш, називаєш й віддаляєш від себе, навіть боячись уявити як це бути тим всім, що ти здатний сприймати.

Але перший крок зроблено. В тиші зріє плід. Зерно посаджене, воно пробилося вже до сонця – ти відчув, не почуттями, бо серце – то лише міст.

Себе знайдеш тоді, коли втратиш. Лиш відрікшись від найжаданішого, можна здобути те.

Чиї голоси лунають? Того хто все шукає. Тінь йде за тобою, чи впіймає вона тебе? Як і ти її не впіймаєш, ви належите різному, то ж ти лише тільки забути за неї. В неї своє життя, вона ковзає по поверхні світу, чи ти хочеш бути як вона? Навіть якби хотів й ліг біля неї, накривши її собою, не зміг би нею стати. Бо ти не тінь, але ти те, що породжує всі тіні.

«Що ж мені гнати всі думки?» і то вже думка. Ти можеш триматися відчуттів. Безсловесних, тих, що не несуть навіть образи.

Що за страх? Страх власної величі й могутності. Навіть безсилля можеш бути могутнім, тоді коли воно пізнало, усвідомило саме себе.

Ти не можеш прикладати зусилля, бо те потребує стільки зусиль, що стільки  не знайдеться не лише в тебе, а всіх зусиль, що існують їх не стане, але й щоб досягнути те, не потрібне ні найменше зусилля, зрозуміти те не можна, бо воно не піддається розумінню,  те можна лише осягнути, бути тим.

Відпусти. Відпусти самого себе. Не тримай його полоненим у світі тіней, що ви наззиваєете образами, ви даєте їм назви й вони стають для вас реальні, нема вже того. Нема. Але ви ще бачите. Спитаєш, що тримає? Бажання. 

Питай знов самого себе. Чого ти бажаєш? Ось і відповідь. Не жадай того, що вже маєш.

Все здійснюється заради себе самого. І тільки. Осягання приходить згодом.

Злість запалюється заради себе самої.

Гордість є лише заради себе самої. Все є, бо воно є і чому б йому не бути?

То чому ти тримаєш? Ти не тримаєш, ти просто помиляєшся, надаєш не ті значення от і все. Даєш не ці назви, це лише помилки, але чого вони вартують? Все лишається таким, яким воно того хоче. І ти думаючи, що ти чогось не маєш, що щось треба зробити – отримуєш те.