You went home for so long /Ти так довго йшов додому

Весь світ може стати дивовижним, якщо ти перестанеш бути залучений у свої власні почуття, переживання весь час й поглянеш просто навколо. Все це нереальне. Воно не має форми, не має імені, воно є таким лише тому, що ти його таким бачиш. Ти забився маленький зі своїм страхом в куток й сидиш. Але боятися нема чого. Поглянь. Те що бачиш – нереальне. Але ти реальний – ти, котрим не знаєш себе.

Любий мій, ти йшов так довго додому, але ти й ніколи не залишав свого дому. Ти був  в домі своїм, заплющивши очі, заснувши глибоким сном й тобі снилося, що ти подався в далеку мандрівку. Тобі снилося, що ти жив.

І ось якось тобі приснилося, що ти спиш. І з того часу ти втратив спокій.

Що означає прокинутися?

Це перестати були лише тілом, перестати бути розумом, думками, переживаннями свідомістю. Бо ти не є цим всім. Але ти є тим, завдяки чому можливе все.

Ти щось шукаєш й сподіваєшся, що настане той день, коли вже врешті знайдеться те, що ти не втрачав.

 Як можна знайти віру? Ти шукаєш якогось підтвердження. Але коли буде підтвердження, то як можна говорити про віру? Ти не можеш повірити в неймовірні речі, то почни з малого - вір у себе. Вір у себе самого як ненародженого, безсмертного, вічного, як у того хто не є тілом, хто є за межами часу й простору, що є лише формою сприйняття й не єдиною.

Подумай, чому ти зволікаєш? Ти сам нарік, сам дав ім’я. Той, що несе знання.

А тепер зволікаєш. Так, бо ти хочеш ще пожити життям людини: ти ще хочеш вірити в ілюзію, хочеш боротися, бо коли ти прокинешся, то побачишся, що боротися нема з чим, нема за що. Ти ще хочеш любити, хочеш зустріти того, кого полюбиш, бо коли ти прокинешся, то побачиш, що ти сама любов, й хто потрібен любові?

Ти ще хочеш мати ті всі переживання, шукаючи самого себе.

Ти хочеш зневіри, й заздрості, хочеш смутку, печалі, страху, боягузтва, ненависті й люті. Ти хочеш пізнати все те, що не є тобою.  Воно цікаве тобі. Бо як тільки ти прокинешся, ти побачиш, що в цілому нема частин. І ти саме Блаженство.

Чи не тому ти спиш? Чи не тому ти зволікаєш? Чи не тому ти кажеш: «Не маю віри, не маю, сил?»

Ти не маєш сил? Твоя сила породжує світи й виміри, вона ж їх і руйнує. Але ти волієш забути, не бачити й волієш почувати себе безсилим. Чому так? Бо ти сам цього прагнеш.

Бо ти хочеш жити, шукаючи самого себе. Ти наклав заборону й сам вигадав правила. Ніяких підказок, ніякої допомоги «Я сам!»

І от ти сам. Ти питаєшся: «Що Я?» «Хто я?» «Нащо я?» І чуєш лише тишу. Якої відповіді ти чекаєш? Що хочеш почути у відповідь?

Скільки разів ти зустрічав, що ти є Один, що ти є все, що ти є нескінчений, вічний, всемогутній, що ти є любов, надія, ти є Світло й ти є Сила. Ти є віра. Ти є віра, котра не вірить. Все дасться тобі через віру. Але ти волієш сумніватися. Бо сумніваючись ти є тим, хто прийшов, тим хто йде. А повіривши – ти станеш там і тут, і вже куди тоді будеш йти?

Хоч тоді в тебе вже будуть інші питання.

В що ти віриш, любий мій?

Ти питаєш, нащо ти живеш тут? Для чого? Не бачиш, що вже в твоєму питанні  є відповідь. Скажи чи може бути подорож захопливою, коли відомий її кінець? Ні. Лише коли кінець – таємниця, тоді все набуває зовсім іншого змісту. Якраз тоді все і набуває змісту й сенсу. Ти шукаєш сенс, не розуміючи що саме в цьому і є сенс твоє подорожі.

Ти забув, хоч говорив  «я пам’ятатиму!»

Але ти й говорив, що пригадаєш! Пригадаєш тоді, коли повіриш, в те що пригадав. Гадаєш замкнутий шлях, коло? Нема форми, нема закономірностей і причин. Є лише ти. І ти подорожуєш, вічний мандрівник, мій любий Viator.

Не чіпляйся за відоме, не чіпляйся за те, що ти вже знаєш, хлопчику мій. Бо твоя неприв’язаність до відомого тобі, зробить можливим невідоме. Воно само прийде до тебе, тоді коли ти відмовишся від відомого.

Рано чи пізно тобі доведеться відкинути всю свою горідсть і зверхність, бо і той хто досягнув багато й той хто не досягнув нічого зустрінуться перед істинним  й обоє будуть рівні. І той хто багато знає й той хто нічого не знає, коли вони прийдуть, то будуть рівні. Не грайся в мудрість, але будь мудрим. Не шукай віри, але вір. Не чекай сили, але дозволь їй діяти.